На Закарпатті стало безпечніше

На Закарпатті знаходиться географічний центр Європи. Воно завжди було особливою частиною України, точкою перетину різних імперій та народів. При цьому, не зважаючи на строкатість населення, саме тут два дні проіснувала друга в XX столітті незалежна українська республіка.

За радянських часів 115-тисячний Ужгород був «містом трьох кордонів» ― між Радянським союзом, Чехословаччиною та Угорщиною. До кінця століття дві з цих країн розпались, пізніше дві увійшли до складу ЄС. Тож тепер Ужгород став ще важливішою точкою ― воротами до Європейського союзу, відділеного від решти України вершинами Карпат.

У деяких поселеннях півдня області спілкуються в основному угорською та румунською. Північ заселено русинами ― як і бойки, це особлива етнічна група українців. Через таке розмаїття, а також підтримку місцевим населенням Партії регіонів скинутого українського президента Віктора Януковича, Київ часто вважав Закарпаття місцем, де може розгорітись багаття сепаратизму.

― Так, є радикали з числа нацменшин, які хочуть приєднати частини регіону до Румунії чи до Словаччини. Але в основному про це говорять лише в газетах, не на вулиці, ― заспокоює русин Михайло Ємець, який працює програмістом. Що закарпатці роблять активніше ― то це долучаються до процесу об'єднання громад. На думку Ємця, підстав для цього кілька.

― Ми єдиний регіон, який пізнав короткий період незалежності у XX столітті ― тоді, коли решту України вже окупували Польща та СРСР, ― наводить аргументи молодий хлопець, який у повсякденному житті розмовляє як українською, так і російською. ― А крім того, ми вже є громадянами Європи! З Ужгорода простіше дістатись Відня, Праги, Братислави, ніж Києва. Це й стало причиною особливого характеру закарпатців.

Угода про близький прикордонний рух дозволяє людям із територій, розташованих на відстані до 15 кілометрів від державної межі, вільно проходити на таку ж відстань у сусідній країні. Тому ужгородці та чимала кількість закарпатців можуть вільно подорожувати словацьким та угорським прикордонням. Офіційного права їхати аж до Будапешта, Братислави чи Відня люди не мають ― але, як каже Михайло, заради розвитку бізнесу шукають спосіб вирішити це питання.

― Жителі нашого регіону гнучкіші, завжди здатні пристосуватись та вміють організовуватись, ― запевняє хлопець.

Саме тому, коли 2015 року було прийнято закон про децентралізацію, в гірських селах захопились цією ідеєю та швидко створили в поселеннях динамічні громади. Люди поклались на об'єднання ресурсів для отримання більшого зиску від своїх ключових занять: сільського господарства, постачання фруктів та овочів, виробництва й торгівлі предметами народної творчості. Проблеми зі створенням громад відчуваються лише у великих містах обласного значення.

Насамперед ідеться про прикордонну торгівлю. Чимало сімей з цього живуть, і це видно по автомобільному парку: в центрі Ужгорода польських чи словацьких номерних знаків так само багато, як і українських. Це тому, що вживаний Volkswagen, який при купівлі в Україні з усіма податками коштує 8000 євро, можна купити в братиславських перекупників за 2000 євро.

Але такий торг набуває кримінальних рис. Околиці Ужгорода, знаходячись за три кілометри від Словаччини, 30 кілометрів від Угорщини, 60 від Румунії та 100 від Польщі, стали потужним перевалочним пунктом незаконного продажу сигарет, алкоголю та деревини.
— На цьому зробили гроші всі місцеві політики, — запевняє Михайло, додаючи, що деяких контрабандистів підтримують воєнізовані угрупування.

Відповідаючи на цей виклик, 2015 року Петро Порошенко призначив на посаду губернатора 50-річного Геннадія Москаля. До цього він очолював підконтрольні Україні райони Луганської області — саме тоді, коли там відбувались найскладніші бої. Президент відправив Москаля на Закарпаття, щоб повернути в регіон спокій, а також перетворити область на лабораторію з випробування децентралізації.

— Децентралізація? Мого бюджету досить лише на те, щоб зробити щось із будівлями шкіл та парками, — емоційно відповідає Геннадій Москаль, приймаючи нас у своєму офісі. Чиновник каже, що ніколи не мав достатньо ресурсу на втілення бажаних змін. Через це у травні 2016 року він подав заяву про відставку, хоч тоді президенту і вдалось переконати Москаля продовжити роботу.

— Перше, що я зробив щодо децентралізації — це попросив різні департаменти обласної адміністрації (приміром, департамент будівництва чи захисту лісів) підпорядковуватись не центральній владі, а місцевим адміністраціям у районах чи громадах, — каже чоловік. — Перед виборами кожен обіцяв покласти край корупційним схемам режиму Януковича. Але система опирається, хабарі залишились, і ніхто не збирається з цим покінчувати.

Геннадій Москаль, чиновник із величезним досвідом, дивиться понурим, але ясним поглядом:
— Усюди зараз відчувається вплив війни. Через неї значно зменшився бюджет на соціальні перетворення. Та й старі управлінські практики дошкуляють. Досі 76% бюджету Ужгорода контролюються зі столиці. Навіть щоб зробити аналіз води, треба мати дозвіл із Києва, — наводить губернатор приклад дії вертикальної системи, створеної за часів Януковича.

Москалю подобається децентралізація. Та при цьому, застерігає він, вона мусить не перетворитись на федералізацію:
— Україна є молодою країною, і мусить залишитись унітарною. Пропагована деякими політиками федералізація розірве країну на частини, — зауважує він.

Інші представники місцевої влади кажуть про субординацію те саме.
— На папері ми знаходимось під контролем регіону. Але в реальності й далі залежимо від Києва. Так і живемо між двох вогнів, — каже директор Закарпатського державного агентства деревних ресурсів Валерій Мурга.

Далі на схід, у горах, лісівники — які також є держслужбовцями —висловлюються ще ясніше. Головний лісівник у селі Великий Бичків під румунським кордоном Андрій відповідає за ліс площею в 50 тисяч гектарів. Прибутки від вирубки значні.
— Але три чверті доходу від нашої роботи йдуть одразу в державну казну в Києві. Тут же, на місці, цього ніде не видно, — каже він.

Часом ситуація за абсурдністю нагадує твори Альфреда Жаррі.
— Держава підтримує нас настільки скромно, що мусимо самі купувати собі знаряддя праці, — обурюється Андрій. — Часом вони обходяться в тисячі євро. А в результаті всі зароблені гроші ми мусимо віддати державі.

Участь у контрабанді поширена навіть серед чиновників високого рангу. Розмінявши п'ятий десяток, лісівник відкрито підтримує покоління, яке здійснило революцію на Майдані.

— Чому відбулась ця революція? Бо люди геть не довіряють владі на всіх рівнях, чи державному, чи місцевому, — каже він. — Систему ніколи не міняли на рівні, як це зуміли зробити чехи чи поляки. Там на десять років заборонили комуністам займати владні посади. Як на мене, перед тим, як децентралізуватися, треба прийняти закон, який забороняв би особам, що служили в СРСР, займати керівні посади. Треба віддати владу молодому поколінню.

Якщо з децентралізацією не все йде добре, то інша реформа місцевої влади на Закарпатті втілюється успішно. Мова про поліцію. 12 липня 2015 року в другому за кількістю населення місті регіону ― Мукачевому відбулись жорстокі сутички між поліцією та бійцями націоналістичного збройного формування «Правий сектор». Останні навіть застосували кулемет і гранатомет.

Сутичка обернулась трьома вбитими й 13 пораненими. А також показала, що в країні є проблема поширення зброї зі східних гарячих точок по всій країні. Як і проблема участі парамілітарних угруповань у контрабанді сигарет. Міністерство внутрішніх справ та молодий депутат Мустафа Найєм, один з ініціаторів революції на Майдані, вирішують зробити із Закарпаття одним із дослідних майданчиків для реформи поліції.

― Стрілянина стала поштовхом до реформування, ― підтверджує молодий керівник поліцейського комісаріату в Ужгороді Юрій Марценишин. ― Із часу того інциденту ситуація в питанні поширення зброї зі Сходу стала набагато спокійнішою. Не можна сказати, що рівень криміналу зріс через хлопців, які повернулися з війни. Якщо злочинність і зросла, то, скоріше, через кризу та збіднішання людей.

У листопаді 2015 року зневажену народом міліцію замінила нова поліція.
― Колись були боси, які постійно сиділи в кабінетах, і міліціонери на вулицях, які годували начальство, вимагаючи хабарі з людей, ― описує ситуацію Юрій Марценишин. ― Тепер офіцери в кабінетах мають робити все, що від них залежить, аби полегшити роботу патрульних.

Минув той час, коли поліцейські мусили красти щоб відшкодувати використання службового автомобіля. Тепер кожен патруль має новий і тихий японський автомобіль.
― Замість раптово звалюватись на голови людей, щоб вибити з них хабар, ми через мегафон попереджуємо автомобілістів, що вони можуть вчинити правопорушення, ― продовжує Юрій Марценишин. ― Це м'якший підхід.

Одна з особливостей реформи ― навіть на «кабінетні» чи офіцерські посади заборонено наймати осіб, старших за 35 років. Результат Марценишина тішить.

― Сім років я пропрацював у міліції, й жодного разу не чув, щоб хтось із людей мені подякував. А за останній рік усе змінилось: люди просто не дають нам проходу!

Втім, попереду ще багато роботи. І тут так само проблемою є тісний зв'язок регіонів із Києвом. Нема розподілу між юрисдикціями, люди часто не розуміють, що може, а чого не може робити поліція. Керівник ужгородської поліції зізнається: заарештувати винних у злочинах серед місцевої політичної або чиновницької верхівки зараз неможливо. Навіть якщо їхню корумпованість доведено.

Зараз будь-який наказ про затримання чиновника має підписати обласний прокурор. Він напряму залежить від Генерального прокурора України, який, у свою чергу, політично залежний від президента. Ужгородські поліцейські, яким дуже подобається новий образ правоохоронця, ризикують зосередитись на побутових злочинах на кшталт підбирання осколків з-під горілчаних пляшок на вулицях. Щоб цього не сталось, наступним етапом змін мають стати реформи судів та прокуратури. Вони мають передати більше повноважень на місця.